Небайдужі

Друзі, сьогоднішній запис я хотіла б присвятити Олександрі Дивнич в день її народження.

А чому? Дуже просто. Олександра - одна з тих небайдужих людей, завдяки яким стають можливі такі проекти, як "Моє дитинство".

Я зовсім не знала Олександру, коли через свою сестричку, звернулась до неї за допомогою з італійської мови. Ми зустрілись, довго розмовляли... На той момент Олександра вже бачила українську частину трилогії і з радістю взялась допомагати.

З тієї зустрічі пройшло декілька місяців, а в нас вже помітні результати: здійснено надзвичайно чуттєвий переклад оповідання "Мій університет" з італійської, проведена його презентація у "Книгарні Є" та здійснена підготовча поїздка, в якій найкращим інструментом стали знання мови, які дала Олександра.

Ось вони - люди, відкритими серцями яких пишаємся найбільше.

"Тоді у темряві, червоній від кількох відблисків світла, я почув тишу впереміш зі співом ченців за головним вівтарем, і відчув проблиск спокою всередині, того, що лише безбережне море мені його давало під час моїх довгих прогулянок перед тим як піти до майстерні, або коли я виходив увечері..."

"Мій університет" Ніно Палумбо, пер. Олександри Дивнич