Блог Великої Ідеї

5 років тому, в таку жовтневу осінь як зараз, хтось з нас задумав створити колектив. Так народилась група Garage Gang, а разом з нею і задум Великої Ідеї. Такими ми є сьогодні.

 Фото biggggidea.com / Ганна Грабарська

Не шукати спонсора ззовні, а профінансувати проект силами людей, для яких він призначений, пропонують співзасновниця платформи Спільнокошту «Велика ідея» Ірина Соловей та журналіст платформи Катерина Сергацкова. Вони розповіли в ефірі передачі «Молодь плюс», за що сьогодні реально готові платити українці і як реалізувати свою геніальну і непересічну «велику ідею».
 
– У чому полягає концепція краудфандингу? Що таке Спільнокошт?

Ірина Соловей: Концепція краудфандингу – це фінансування якихось новаторських проектів спільно з аудиторією, яка цікавиться концепцією цих проектів, яка підтримує команду, що реалізовує цей проект, тобто люди такими мікрозусиллями уможливлюють великі справи.
 
І коли навколо цієї ідеї збирається достатньо людей, які вирішили делегувати довіру автору проекту, тоді цей автор отримує фінансування, і тоді фактично зібрані кошти стають початком якоїсь нової справи.
 
– А чи можна так, коли немає якогось одного інвестора, тільки через краудфандинг знайти усі потрібні гроші?
 
Ірина Соловей: Ви знаєте, коли проект тільки починає свою ходу, коли збирається команда, і якась ідея стає таким «магнітом» для двох-трьох людей, то вони перший час діють взагалі без якогось фінансування – для того, щоб згуртуватися, спробувати, чи це дійсно те, що їх цікавить. Спочатку вони розуміють, що хочуть рости. І тоді виникає запитання, скільки грошей їм потрібно і коли. Тому що коли ви переходите із рівня ідеї на практичний рівень дії, то ви можете собі уже в часі уявити ваші активності: що ви будете робити, щоб уможливити сам момент, коли ваш проект ініціює якусь зміну і приносить конкретний результат, який ви закладали як його мету. Коли ваш проект показує результативність, ви вже можете оцінювати, які вам потрібні ресурси, щоб проект розвивався далі і поширював цю результативність, наприклад, на більшу кількість міст, або до нього долучалась більша кількість людей. Тоді проект набуває такої амбіції в хорошому сенсі цього слова і здатен передбачати, куди він хоче рости, рухатися далі, виходячи з того, які ресурси у нього є сьогодні.

Читати інтерв'ю повністю на Радіо Свобода

У програмі «Гроші» на 1+1, що відома викривальницькими сюжетами та фінансовими скандалами, платформу Велика Ідея назвали «сайтом добрих справ». Щось у цьому є. Але без мейнстріму та «котоманії» не обійшлося. Дивіться

Українська культура самоорганізовується і невдовзі може змінити все суспільство.Такою була одна із тез, що лунали в рамках дискусії «Культура(и). Навіщо це сучасній Україні?» на фестивалі «Гогольfest» у Києві.

Олеся Островська-Люта

Керівник програмних проектів фонду «Розвиток України», голова правління фундації «Центр сучасного мистецтва»

Починаючи з 1990-их років, культурне життя в Україні надзвичайно змінилося. Для 1998-го року була дуже характерною фраза Юрія Онуха, який казав, що на той час можна було у мистецтві робити абсолютно все, і абсолютно ніхто того не помічав. Тобто, ступінь свободи був справді величезним, робилися речі, які зараз уявити складно.

Дуже багато речей змінилося. З'явилися якісь інституції, фестивалі. Натомість, коли йдеться про творчу свободу, можливо, все стало трохи інакше і, можливо, це пов'язано з тим, що творчі жести почали помічати. Тобто, суспільство стало більш уважним до того, що відбувається у культурному полі.

Більшість цікавих і важливих проектів, які ми отримували впродовж останніх півтора року, мають міцний освітній компонент. Я думаю, що це пов'язано з кризою офіційної системи освіти у царині культури. Вона не відповідає потребам нинішнього дня. Відповідно, середовище починає самоорганізовуватися і створювати деякі паралельні моделі.

Все це означає, що назріла дуже виразна потреба зміни в освітній системі, оскільки вона часто ще живе так, ніби сьогодні в деяких аспектах 1969 рік.

Влад Троїцький: інші можливості для простору

Режисер, засновник фестивалю «Гогольfest»

У мене суперечливе відчуття: коли б ти не повертався до України, з одного боку сумно, бо наче нічого не відбувається. З іншого боку, коли я бачу очі людей, які приходять на «Гогольfest», я бачу, що є гігантська потреба у створенні реального простору життя.

В Україні, і в Києві зокрема, фактично не сформований простір справжньої комунікації між путніми людьми від культури. Ця спрага, коли в рамках фестивалю 100 годин тривають лекції, і всюди в принципі повні зали, свідчить про те, що це затребувано, це активна історія.

Я відчуваю, що ми зараз перебуваємо у стані такого передчуття дуже серйозного перелому у країні. Це не стосується цих наших монстрів нагорі, а нашої самосвідомості. У той момент, коли ми припинимо індульгувати і спекулювати на очікуваннях, що хтось за нас щось вирішить, як тільки ми візьмемо відповідальність за наше життя у наші м'язисті руки, тієї ж секунди все зміниться.

Тоді з'явиться спільнота активних відповідальних «створювачів». Тому що в Україні є достатньо великий клас кваліфікованих споживачів, які дивляться хороше кіно, відвідують Центр Пінчука, Цент сучасного мистецтва. Зараз ця спільнота починає накопичувати потенціал, аби переходити до формату креаторів, які створюють художній, інтелектуальний та інший контент.

Важливо, щоб ця непричесана енергія трансформувалася і видавала нагора продукт, який міг би реально комунікувати зі світом, не втративши свою чарівність любительства у хорошому сенсі - від слова «любити». Якщо при цьому додати певну професійну обробку, то з'явиться те, що може дуже сильно відрізняти все, що відбувається тут, від того, що відбувається навіть у причесаній Європі та дуже агресивній і сильній Москві.

Ми можемо запропонувати певні інші можливості створення простору.

Іван Семесюк: мистецтво пішло в народ

Художник-«жлобіст»

Я теж відчуваю, що насуваються певні зміни. Я займаюся соціальним мистецтвом, негрантованим. З часом це наше кубло митців, які займаються саме соціальним мистецтвом, зрозуміло, що настав час самоорганізації."Я бачу картини своїх знайомих на аватарках або заставках мобільних телефонів».

2012-2013 роки стали зламними для багатьох художніх тусовок. Люди почали бути ініціативнішими, менше очікувати, організовувати власні простори, власні виставки, фактично власні медіа.

Пішла хвиля саме соціально-критичного мистецтва. Мистецтво пішло у народ - я бачу картини своїх знайомих на аватарках або заставках мобільних телефонів. Мистецтво стало живим, воно вийшло з галерейних і навіть фестивальних просторів, воно, дійсно, пішло в люди.

Ось ілюстрація: у Черкасах, де, фактично, ніколи нічого не було, відбувся чудовий фестиваль «Фанаберія». Двоє людей раптом зібралися, зробили: з певними проблемами, майже без фінансування, але туди прийшли люди.

Я бачу ініціативу, я бачу нове покоління. Можливо, це гучно звучить, але була перша українська хвиля українського мистецтва, а потім, як мені здається, був певний вакуум років на десять, і тепер, можливо, пішла друга хвиля. Пішла публічна дискусія.

Ірина Соловей: своїми силами

Представниця проекту «Спільнокошт», президент Garage Gang Kollektiv

До спостережень за культурним процесом у 2008 році нас спонукала фінансова криза, тож ми вирішили, що такий культурний процес у майбутньому дозволить у моменти таких криз дуже швидко відновлюватися.

Тому культурний процес ми бачимо більш як організацію нашого життя, звідки з'являються якісь новаторські думки і те, як вони із периферійного простору стають частиною нашого мейнстріму.

Ми бачимо дуже значну інтенсифікацію того, що відбувається навколо.

Завданням на 2008-2011 рік ми зробили зробити культурне середовище ще одним гравцем того, що відбувається у містах. Тому що в рамках класичної моделі «бізнес-влада-медіа-громадські організації» жодне з цих середовищ не було центром ентропії, не могло рухатися в напрямку невідомого, брати його голими руками, працювати із передчуттям завтрашнього дня.

На початку було багато ідей і панувало відчуття, що грошей немає, а отже слід робити все своїми силами. Але митці виростали, набували більших амбіцій, робили щось масштабніше, відповідно з'явилася необхідність залучати фінансовий ресурс і вчитися з ним працювати. На основі цього і виник «Спільнокошт».

У культурному процесі дуже важливо мати свій голос і чути голоси інших. В нашому випадку це голоси нашої аудиторії, які казали: «Ми хочемо дати гроші на конкретні проекти». Тоді ми зрозуміли, що треба перебудувати все так, аби люди самі могли обирати проекти, які вони хочуть підтримувати.

Таке фінансування - лише початок. Надходження коштів - це можливість робити щось далі, сильніше, цікавіше, рухатися вперед.

Оригінал матеріалу на BBC.

Протягом останнього місяця до нас часто зверталися автори проектів, які не зібрали достатню суму через Спільнокошт, та їхні доброчинці із питаннями - "Чи повернуться кошти і коли?". Все правильно та логічно, ми вдячні за такі листи, бо теж зацікавленні, щоб механізм Спільнокошт працював.

По завершенню терміну збору коштів на проекти усім доброчинцям Велика Ідея надсилає лист із результатами кампанії. Якщо вона завершилася неуспішно, то у листі будуть такі слова: "За правилами Спільнокошту на Великій Ідеї, якщо проект не збирає 100% бюджету, всі внески автоматично повертаються доброчинцям. Система поверне кошти на рахунок протягом двох тижнів". Тобто два тижні - це час, протягом якого Велика Ідея та iPay опрацьовують внески по конкретному проекту, надсилають запит на повернення для банку і отримують відповідь про те, що операція пройшла успішно. Це означає, що за два тижні кошти зараховуються на рахунки банків, клієнтами яких є доброчинці. Далі уже справа за банком, який слідує своїм внутрішнім правилам.

Що відбувається із коштами, якщо проект не зібрав заявлену автором суму? На схемі ви можете прослідкувати цей шлях.

Що робити, якщо доброчинець не впевнений, чи йому повернувся його внесок? Він має право зателефонувати у власний банк і дізнатися, чи були зарахованні на його рахунок кошти від iPay у розмірі конкретної суми. Дві хвилини часу і сумніви зникнуть.

Наш досвід спілкування із доброчинцями свідчить, що у 100% кошти повертаються, просто банк про це може не повідомити через смс або сума доплюсовується до загальної, не відображаючись як вхідна у банківській виписці.

У листах нам писали "Чи ми відповідальні за те, що ми робимо?". Так, відповідальні. 

Мы прожолжаем делиться опытом успешных проектов через Спильнокошт на Большой Идеи. Рассказывает Эльнур Алиев (пгт Советский, Крым), соавтор проекта Семейная медицина, идея которого состоит в том, чтобы с помощью компьютера и интернета в отдаленных сельских районах принимать пациентов через Skype, чтобы они не ездили к врачу и чтобы через интернет можно было посоветоваться с врачами.

– Что получилось?

Половину денег на проект нам обеспечивал грант программы Uniter, а половину нам нужно было собрать с нашей громады. Мы решили выйти на аудиторию в интернет и собрать деньги через Спильнокошт. В итоге мы купили 12 компьютеров для врачей, провели для них несколько занятий по компьютерной грамотности, научили пользоваться Skype.

– Как сработал Спильнокошт?

Основную часть финансов мы собрали все-таки на месте. Проблема была в том, что у многих людей в районах пока нет интернета. Наши волонтеры и работники больницы собирали деньги с людей, а потом вносили через интернет на Спильнокошт. В итоге, большую часть собрали с громады, а вторую по значимости часть – с людей, которые знают нашу организацию по совместной работе. Третья категория – это 5-6 человек, которых я совершенно не знаю. Можно предположить, что это люди, которые о нас просто в интернете узнали.

– Что дальше?

Мы расширяем, углубляем проект. Будем усиливать работу по консультациям. Врачи еще только осваивают компьютеры – всего два месяца назад им их привезли. Кроме того, на основе нашего проекта районная больница разработала и подала на конкурс центра развития органов местного самоуправления проект о внедрении инновационных технологий в медицинское обслуживание. По проекту больница получит финансирование на оборудование компьютерами и обучение тех врачей, которых наш проект не коснулся.

Віта Базан, координатор проектів через Спільнокошт, взялася відповісти на запитання. На фото Віта Базан грає в футбол на травневих святах на фестивалі «Хліб»

Думаю, з часу запуску Спільнокошту на Великій ідеї ми вже пережили кілька смертей. Для мене смерть є однією з форм народження чи переродження. Є така історія. Якби уявити, що на Землю прилетіли наділені інтелектом істоти з іншої планети і порівняли людську дитину і телятко в перші дні життя, то для них теля б могло здатися більш розвиненим орагнізмом, бо воно може ставати на ноги уже на другий-третій день після народження. А які діти після народження? Зморшкуваті, безахисні та... перспективні. Думаю, бажання виростити із Спільнокошту наділений душею та інтелектом організм змушує бурлити всередині, а ззовні здаватися повільним.

Велика Ідея ніколи не була конвеєром. Прихід перших авторів на платформу – результат кількарічної роботи нашої команди в містах. На сьогодні 10 з 18 проектів стали успішними. Склалося враження, що сама Велика Ідея супер-успішна, і кожен може зібрати кошти на якийсь свій проект. І ще думають часто, что тут тусуються якісь невідомі люди, які дають гроші на проекти. І повалило купа проектів, автори яких не усвідомлюють, що проект має бути щирим, і його втілення повинно цікавити ще когось, крім них самих.

Зараз є досвід неуспішних кампаній по збору коштів. Це додало реалізму. Протягом 8 місяців існування Спільнокошту в адмінпанель сайту потрапило більше 150 проектів, з яких було опубліковано лише 18. Постійно хтось готується до запуску. Більшості доводиться відмовляти.

Треба трохи уважніше вивчати досвід інших проектів, бути письменниками чи копірайтерами, творити картинку — від назви до відео з текстами, проектувати свій аналіз, уяву та експеримент! Всім би одразу стало цікавіше грати у цю гру. Ви думаєте ми не скучаємо за крутими проектами?)

У чомусь ми самі, не до кінця зрозумілі та неконкретні. Зараз ми хочемо перевести усі наші знання про успіх механізму Спільнокошту (тобто як і коли він працює?) в онлайн-форму, красивий зрозумілий дизайн.

Сьогодні нам цікаво розвивати напрямок підприємницьких ідей. Але людей, що професійно до цього підходять, на жаль, зустріли ще зовсім небагато. Цього тижня ми запускаємо проект «Поїздка» — мобільний додаток про сервіс Укрзалізниці, наступного — про будівництво економічного будинку в Криму.

Краудфандинг по-українськи називається просто – «спільнокошт» – і наразі діє лише на одній платформі під назвою «Велика ідея». Збір грошей на саме створення цього сайта (38 тис. грн із потрібних 35 тис.) і став першим експериментальним віт­­­чизняним «спільнокоштом». Проекти тут найрізноманітніші – від екологічних до мистецьких. Серед останніх трапляються доволі оригінальні.

Приміром, завдяки «народному фінансуван­­ню» стало можливим видання книжки для дітей, в основу якої лягли справжні пригоди дворічної дівчинки Маґдалени, котра подорожувала з батьками через Північну, Центральну та Південну Америку і збирала казки. Також на цій платформі здобув підтримку проект «в’яза­но­­го графіті» в Луцьку. На колективну щедрість на «Великій ідеї» нині розраховують музиканти гурту «Фо­­лькнери», які хочуть здійс­нити велосипедну етнографічну експедицію від Чорного до Білого моря в пошуках маловідомих народних пісень. Тут шукають кошти й організатори фестивалю «Республіка», котрі збираються створити великий малюнок на фасаді п’ятиповерхового будинку.

«Творчої енергії в українців дуже багато, і вона здебільшого цілеспрямована, – каже Ірина Соловей із команди «Великої ідеї». – Комусь кортить створювати «зелені» інновації, хтось бере на себе такі питання, як розвиток села. Наш проект – це економіка взаємодії. Люди налагоджують зв’язки й завдяки цьому втілюють свої починання. Реалізують задуми, в які вірять, – не просто цікаві їм особисто, а й співзвучні із суспільним інтересом».

Читати повністю на Українському тижні

Если взглянуть на портфель проектов, представленных на вашей площадки, то проектов в сфере IT, практически нет. Как вы считаете, почему украинские стартапы пока обходят вас стороной? 

Мы смотрим на характер проекта с разных сторон. Например, мы отнесли собственный проект «Создание спильнокошта на Великій Ідеї» в рубрику «экономика», но он стоит на рубеже со сферой IT, потому что деньги собирались на программирование и веб-дизайн новой платформы. С другой стороны, создатели IT-проектов могут получить необходимые ресурсы для развития в среде, которую формируют IT-инкубаторы. В нашем понимании, важные ресурсы для IT-проектов – это не только деньги, но и компетентное руководство по выводу продукта на глобальный рынок. Мы же развиваем компетенцию сопровождения проектов для городов, с акцентом на улучшении жизни в местных сообществах.

Читайте интервью на AIN.UA

Гарний приклад тому — проект Девіда Блума під назвою «Sex and Space». Зараз збирає кошти на краудфандинговій платформі Indiegogo.