© Kickstarter

З якогось боку практика Спільнокошт на Великій Ідеї є українським аналогом американського сервісу Kickstarter. Як відомо, американці за три роки свого існування здійснили вибуховий прорив в уявленнях про способи фінансування незалежних ініціатив. В 2010 найвідоміший американський тижневик Time визнав Kickstarter найкращим винаходом року, а в 2011 — сайтом року.

За 2011 рік через проекти на Kickstarter були профінансовані на 120 млн. дол. Станом на серпень цього року на Kickstarter шукали щастя майже 70 тис. проектів, 44% з яких вдалося зібрати потрібну їм суму. Тобто за 3 роки американці зі своїх кишень профінансували приблизно 30 тис. проектів на суму 270 млн. дол. В травні медіа сколихнула звістка про новий неймовірний рекорд поставлений проектами на Kickstarter: розумний годинник Pebble, що здатен зчитувати дані з iPhone і Android, повідомляти погоду і зміст повідомлень з Facebook, зібрав 10000% від потрібної суми — 10 млн. дол.

Про що це говорить? Про те, що культура колективного фінансування або прижилася як солідарна норма, або увійшла в моду. В той же час може скластися враження, що в такому технологічно прогресивному суспільстві як американське переможно винайдено гаражну формулу економічного конструювання майбутнього.

Простий користувач інтернету, сидячи вдома або Старбаксі, інвестує в наступний альбом улюбленої групи «Murder by Death». А бідні молоді митці не чекають на чудо власного визнання і фінансового благополуччя в старості, а вже сьогодні економічно взаємодіють з тими, кому їх діяльність може бути цікавою. Всі виглядають щасливими і активними. Спільнота перетворюється на креативний колективний м’яз, що реагує на власні потреби і задовольняє їх. А постіндустріальне мислення з доброго дива починає цікавитися етапами виробництва і купувати не товар, а уяву.

Однак, якщо поглянути на статистику підтриманих на Kickstarter проектів, дивує дисбаланс уваги користувачів системи на користь певних категорій. Так, з 10 найуспішніших проектів за історію сервісу 6 припадає на комп’ютерні ігри. Компанія вже навіть встигла оголосити 2012-й роком ігор.

Зрозуміло, що модель Kickstarter — своєрідна, нехай і «альтернативна», економічна система. А ключовим питанням всілякої економічної системи є степінь центрального управління нею.

Kickstarter виглядає саморегулюючим полем гри вільних інвесторів, однак те, як розподіляються кошти між проектами, напевно, може залежати від маси раціональних чи випадкових факторів: від репутації сервісу, від політики формування рубрик, досвіду перемог тих чи інших проектів. Всі ці фактори формують певний «формат» Kickstarter, на який, звичайно, мають вплив його засновники в їх мангетенському офісі. Інакше кажучи, на Kickstarter не збирають кошти на відкриті навчальні центри чи студії екологічного дизайну.

Соціальні винаходи не сприймаються на рівних з технологічними чи мистецькими новинками. І це відбувається не лише тому, що адміністратори сервісу не допускають подібні проекти, але і тому, що його аудиторія орієнтована на інші цінності.

Якщо індукувати типового користувача Kickstarter з статистики успішності проектів, то вийде сучасна розумна аполітична і подекуди асоціальна молода людина, яка проводить свій час за постапокаліптичними комп’ютерними іграми, фільмами формату фестивалю Санденс, інді-музикою і витрачає свої гроші на дизайнерські та технологічно побутові хіти: штатив на колесах, оригінальні колонки чи той же розумний годинник.